Дмитро Макогон –
сіяч зерен правди
Керівник групи: бібліотекар Коняк Ольга Мирославівна
Виконавці: Петро Кароліна
Тенжала Ольга
Івасюк Олександр
На Буковинській царині української літератури перших десятиріч XX ст.. інтенсивно працював Дмитро Макогон - відомий поет і прозаїк, публіцист, громадський діяч і педагог. Його поезії, оповіданн
я, публіцистичні статті, фейлетони, сатиричні вірші, що їх автор нерідко підписував псевдонімами Хоростовський, Макогоненко, Іван Галайда, Павло Хрін та ін., друкувались у багатьох газетах, журналах, календарях Чернівців, Львова, Коломиї, виходили окремими збірками.
Дмитро Якович Макогон народився 28 жовтня 1881 року в м. Хоросткові на Тернопільщині, у селянський родині. Після закінчення місцевої школи навучався вТернопільській гімназії, але на сьомому році навчання був виключений з неї за участь у нелегальному гуртку. Склавши екстерном у Заліщицькій учительській семінарії іспит на право вчителювати (1902 р.), Д. Макогон переїздить на Буковину і з вересня 1903 року розгортає тут педагогічну, літературну і громадську діяльність. Учителював у Буковинських селах Чорнівка, Луковиця, Веренчанка, а пізніше - на Прикарпатті.
А він, як щось розповідав, то заслухаєшся, така гарна була його мова. Завжди він був поряд з людьми і в радості, і в горі.
Одягався скромно, зі смаком, але мав і святковий національний одяг, який одягав до церкви на свята. Дуже любив Макогон дітей, ніколи не підвищував голос на своїх школярів, умів знайти з ними спільну мову, порозуміння. Вчив їх бути доброзичливими, просив дітей з багатих сімей ділитися з бідними дітьми чи то хлібом, чи печивом. В школі він перший заснував невеличку бібліотеку зі своїх власних книжок, вів облік зі своїми читачами. Відвідувачі імпровізованої бібліотеки були не тільки -школярі, а й сільські дорослі люди, в тому числі і автор цих спогадів».
Дуже любив Дмитро Макогон нашу луковицьку природу. Часто ходив на околицю села, в ліс. З собою брав і свою донечку Дарину. Дуже любив бувати біля джерела, яке споконвіку тече на краю нашого села. Цю любов прищепив і доньці, бо коли інколи вона приїжджала погостювати в наше село вже відомою письменницею, то в першу чергу босоніж бігла в поле і обов'язково до джерела, який люди з давніх давен називають «чуркач». *
У 1918 році почалося панування румунських бояр на Буковині. В школах почалося викладання на румунській мові. За рідне українське слово румунські жандарми суворо карали. Про ті часи Д. Макогон писав до поетеси Марійки Підгірняк : «Румунська влада вже з перших днів почала шаленіти. Українську інтелігенцію арештовували, а вчителів переводили на Схід, або навіть у глибину Румунії. Наше село Луковицю, де ми з жінкою вчителювали 15 років, там мали свій дім, зрумунізовано також...».
Однак і в цих умовах, незважаючи на переслідування і заборони, Д. Макогон розгортає активну літературну і громадську діяльність. Широке визнання здобули його твори, що публікувалися в Чернівецькій періодиці та були видрукувані чотирма окремими збірками: «Шкільні образки», «Учительські гаразди», По наших селах», «Проти хвилі».
Дмитро любив луківчан, серед героїв його творів немало наших односельчан: Петро Соколюк, Петро Бадюк, Микола Капцан, Ілена Романюк, Гаврило Липчак.
Зазнав переслідувань Д. Макогон з боку румунських властей, тому в 1923роіц був змушений покинути Буковину і переїхати в Галичину.
З новою енергією береться Дмитро Якович до роботи після визволення захадних земель України у 1939 році, віддаючи свої сили великій справі виховання молоді.
У жовтні 1956 року він вийшов на пенсію. Свою любов до поетичного слова, до української літератури Д.Я. Макогон передав доньці Одарці -відомій українській письменниці Ірині В і льде.
Збірка „Мужицькі ідилії" - вірші про долю трудовика. Прозові твори спрямовані проти націоналістичних діячів, капіталістів австрійської монархії. Серед героїв Д.Я. Макогона немало наших односельчан: Петро Соколик, Петро Бадюк, Микола Капцан, Ілена Ромашок, Гаврило Липчак.